Не зважаючи на те, що з моменту завершення Другої світової війни пройшло вже понад сім десятиліть, вона має велике значення для сьогодення. Економічно-соціальні наслідки війни, політична карта світу, що сформувалася після її завершення, політично-ідеологічний вимір цього глобального конфлікту – все це має безпосередній і прямий вплив на логіку і хід процесів, що проходять у світі.
Одним з найбільш цікавих і неоднозачних аспектів цього феномена є політика пам’яті стосовно Другої світової війни. З цього погляду країною, яка проводить найбільш інтенсивну і масовану політику пам’яті, є Росія. Для Кремля перемога над гітлерівською Німеччиною стала потужним ідеологічно-пропагандистським інструментом її політики.
До розмови на цю тему ми запросили російського історика Алєксандра Гогуна з Вільного університету Берліна.
Друга світова війна великою мірою визначає тотожність росіян. До якої міри Ви згідні з цією тезою? Яку саме роль і функцію в російській ідентичності відіграє Друга світова війна, яку в Росії сприймають як «Велику Вітчизняну війну»?
– Безумовно, Друга світова війна для росіян – це наріжний камінь свідомості. Багато хто сприймає її як головне звершення російської нації. Проте, важливим є те, що в 90-ті роки, коли сприйняття війни владою і суспільством було неоднозначне, головний натиск робився на жертви, понесені Росією в роки війни. Це страшні фронтові втрати і втрати мирного населення.
Починаючи з 99-го року, коли до влади прийшла реакція, головний натиск почали робити на подвиг і героїзм, з невеликим підтекстом, що постійно посилювався і продовжує наростати, в якому йдеться про протистояння Росії та Європи. В тому сенсі, що це протистояння бере свій початок з глибини віків, а його апогеєм стало зіткнення з Гітлером. Російські радикальні ідеологи в останні роки проводять лінію між експансіоністськими устремліннями Гітлера і експансіоністськими устремліннями США. В мюнхенській промові Путіна (10 лютого 2007 року) є дуже прозорий натяк стосовно цього. Ближнє коло Путіна – це кооператив «Озеро», зокрема це Владімір Якунін, який регулярно вештається Німеччиною і займається лобіюванням. Він, зокрема, писав, що роль гегемона перейшла від Рейху до США. Російська влада дуже вміло інструменталізує війну і використовує її для натравлювання росіян на світ демократії і ринкової економіки. Багато хто забуває, що в тій війні Радянський Союз був союзником західних демократій і разом з ними протистояв фашистським режимам. Сьогодні це вже відійшло на другий план.
Гадаю, треба додати, що в тій війні брав участь Радянський Союз, а не Росія і що тягар війни несли УРСР, БРСР, тобто це сучасна Україна і Білорусь. Так само як забувається, що саме українські та білоруські землі найбільш постраждали від нацистської окупації. В той же час помітно, що для Кремля перемога 45-го року – це перемога Росії, а не перемога таких важливих екс-республік СРСР, як Україна та Білорусь.
– Путін заявляв, що перемогли би і без союзних республік, що головних втрат зазнали росіяни. Однак, з одного боку, Гітлера ламали не лише радянські народи, але й американці, британці та інші. З другого боку, Сталін в 41 році писав радянському послу в Лондоні Іванові Майському, що в разі, якщо зараз союзники не відкриють другий фронт, то, правду кажучи, Радянський Союз може програти війну. Це було у вересні 41-го року, ще до взяття Києва.
Літом 42-го року Сталін відкрито про це заявив у своєму відомому наказі «Ні кроку назад!», що СРСР може програти війну. Путін у цьому сенсі продовжує радянську традицію, коли було прийнято хвалилити не соціалізм і прогресивний лад, а все те, що своє і що знаходиться під лапою номенклатури, тобто під лапою Кремля.
Скажімо, не хвалили китайців, незважаючи на те, що режим був маоїстським. Не хвалили румунів, бо режим хоч і був союзним, але все-таки це був не свій режим. Проте хвалилося Кубу, НДР і В’єтнам, бо це були вірні сателіти. Зараз працює такий же самий принцип. Якщо якась країна потроху виходить з-під впливу Москви, або якщо там проходить демократична революція чи щось назріває, то поступово така країна перетворюється в історичного ворога. Таким чином сучасність вміло переноситься в минуле.
Існує уявлення про Радянський Союз як жертву гітлерівської агресії. Одночасно з цим забувається про агресивну експансіоністську політику СРСР до нападу Гітлера 22 червня 1941 року. Мається на увазі і Пакт Молотова-Ріббентропа, і війна з Фінляндією та окупація країн Балтії.
– Саме про це має бути наступна моя книга, для якої я поки що збираю матеріали серед історичних джерел. Я її напишу, якщо зможу знайти грант і фінансування роботи в архівах. Це має бути військова біографія Сталіна або військова історія сталінізму. Основа мета – це показати і доказати на прикладі джерел, архівних документів на твердих фактах, що Сталін був єдиною особою в світовій історії, хто впритул підійшов до захоплення всього світу. Зрозуміло, що свого часу Чингісхан захопив більшу частину ойкумени. Поза сумнівом – це був найбільш успішний військовоначальник в історії. Всі інші навіть близько не можуть з ним зрівнятися, зокрема це і випадок Наполеона. Те ж саме стосується і Олександра Македонського. Звичайно, тут важко порівнювати, бо Наполеон взагалі все програв, а Олександр Македонський досить рано помер. Проте, Чингісхан і його спадкоємці захопили не те, що левову частку світової економіки, а, по суті, всю цивілізацію. Сталін в плані амбіцій навіть перевершив Чингісхана. Його комуністична імперія, де Мао Цзедун був його союзником, становила третину людства. На схилі життя Сталін задумав Третю світову війну. Першим її етапом мало стати захоплення Західної Європи. Це також захоплення Євразії та Північної Африки, щоб прикрити напад від американського контрудару з напрямку Середземного і Червоного морів. Згодом, в ході війни планувалося завершити розвиток стратегічного ядерного озброєння і розбомбити Америку. В радянців була дуже потужна програма хімічної зброї. У сфері термоядерного озброєння СРСР йшов зі США ніс в ніс, причому, в дечому СРСР був навіть попереду. Була серйозна програма бактеріологічної зброї, яка ще не набула характеру масового виробництва, але вона будувалася так, що у будь-який момент можна було його розпочати і використати бактеріологічну зброю проти ворога. Павло Судоплатов (генерал МДБ і керівник Диверсійного відділу) писав, що коли почалася Корейська війна, його відомство, тоді це було Міністерство держбезпеки, запланувало ряд диверсій в Америці, в разі, якщо американці у відповідь на Корейську війну нападуть на Радянський Союз.
Тобто, акти Другої світової війни, про які Ви згадали, – це була лише прелюдія справжнього апокаліпсису, так як це описано в Біблії і який планував Сталін.
Повертаючись до Пакту Молотова-Ріббентропа, то радянська і російська історіографія його представляє його необхідний крок, щоб виграти час. Так само стверджується, що саме Захід хотів підштовхнути Гітлера до нападу на Радянський Союз. Наскільки це відповідає дійсності?
– Парадоксально, але навіть у західній історіографії зустрічається думка про те, що в 39-му році британці і французи хотіли скерувати агресію Гітлера на Схід. Це спростовується однією просто фразою Чемберлена (прем’єра Великобританії), який у 38-му році прилетів з Мюнхена і помахав договором про розчленування Чехословаччини, кажучи «Я привіз мир для наступного покоління». Коли Гітлер напав на Польщу, то Чемберлен одразу ж пішов у відставку. Тобто, ми маємо справу з таким типовим перенесенням радянських і нацистських стремлінь на світ капіталізму і демократії. В демократичному світі були розважливі люди, котрі розуміли, що коли вибухне світова війна, то в цій м’ясорубці двох тоталітарних режимів – радянського і нацистського, а на Далекому Сході голову піднімала Японія – буде непереливки всім. Розгяладалася теж можливість того, що один з режимів переможе так, що буде в стані підкорити британців і французів. Це для еліти означало концтабір або смерть. Тобто, навмисно спровокувати глобальну бійню хотів лише Сталін. У Гітлера була обмежена експансіоністська програма, а британці і французи хотіли миру або принаймні якоїсь стабілізації. Як відомо, їм це не вдалося.
Відомою є популярна теза, озвучена Віктором Суворовим, що Гітлер випередив Сталіна в тому, що Радянський Союз напав на Німеччину. Якою мірою це відповідає дійсності? Чи є підстави для такого твердження?
– Доступні документи, включаючи 41 рік, свідчать про дуже детальне планування такої операції. Первинно дату визначено на першу половину червня. Проте, вчасно не встигли підтягнути війська і напад вирішили перенести на більш пізній термін і в цей момент Гітлер й вдарив. При цьому частина документів з тих же самих фондів, які частково розсекречені і які показують всі ці напрямки наступальних ударів, продовжує залишатися закритою. Очевидно, що якби там були тільки оборонні плани, то їх би давно надали. Тим більше, що може бути такого секретного в документах 80-літньої давнини? Те, що архіви закриті є найкращим свідченням того, що вони зберігають інформацію, що дискредитує Радянський Союз.
Матеріал підготував Назар Олійник