Попередня наша історична рубрика була присвячена польському полководцю і політичному діячеві Тадеушу Костюшці і його ранньому етапу життя та діяльності. Зокрема слід нагадати, що Тадеуш Костюшко здобув військову у Франції, де він перебував від осені 1769 року до літа 1775 року. З огляду на брак кар’єрних перспектив та з огляду на свої демократичні погляди, Костюшко вступає на службу до армії американських колоністів і стає одним з героїв війни за незалежність США 1775-1783 років.
Проте найважливішу сторінку в своєму життєписі Костюшці судилося написати в себе на Батьківщині. Мова про повстання під проводом Тадеуша Костюшка, що вибухнуло в березні 1794 року і було скерована проти Росії Катерини II, яка в порозумінні з сусідами Австрією та Пруссією прагнула остаточно знищити те, що залишалося від Речі Посполитої після двох її поділів.
Власне в цій історичній рубриці ми поговоримо про Тадеуша Костюшка як лідера боротьби за незалежність Польщі. Наш співрозмовник Войцєх Кальват з Музею історії Польщі.
-Отож, Костюшко повертається з Америки до Батьківщини, яка переживає глибоку кризу після І поділу Польщі. Разом з тим в країні виникає течія, яка розуміє необхідність реформ. Власне так званий “Великий Сейм” береться за справу реформування держави. Серед іншого першим кроком є збільшення армії до 100 тисяч. Таким чином з'являється шанс для Костюшка, який вже тоді мав славу хорошого і професійного військового. Чи не так?
-Так, він повертається до рідного краю, але його зовсім не хочуть в армії. Лише ухвала чотирьохлітнього Сейму [1788-92 років], який прийняв рішення про збільшення штату війська, дозволяє Костюшці отримати таку посаду, котра б відповідала його компетенціям. І дійсно, він став генералом. Костюшко хотів служити в литовської армії, бо Річ Посполита -це таке дивне утворення, де поляки вважали себе литовцями, литовці білорусами, вже не кажучи про українців. Ми колись творили велику, складну і прекрасну державу. Отож, Костюшко хотів служити в литовській армії і не тому, що він почував себе литовцем і розмовляв литовською, бо скоріше він більше розмовляв білоруською ніж литовською, а тому, що він вважав себе громадянином Великого Князівства Литовського. Костюшко говорить, що він литвин. Проте це не означає, що він не є поляком. Це все неймовірно складні справи. Тогочасні люди це розуміли, а ми, люди XX-XXI століття, мислячи етнічними категоріями, менше це все розуміємо.
Костюшко починає кар’єру в королівській армії [армії Королівства Польського]. Він муштрує свої відділи, а згодом командує однією з дивізій, яка бореться з російською агресією [в 1792 році]. Слід підкреслити, що Костюшко воює дуже вдало. Найбільш його славна битва відбулася під Дубенкою, де він проявив себе як досконалий інженер. Костюшко уфортифікував польську лінію оборони. Перед ним був в декілька разів сильніший ворог. Російські атаки розбилися об шанці, вогонь артилерії та піхоти, яка перебувала за тими шанцями. Проте росіяни порушили нейтральність Австрії, перейшли через її територію і вдарили по Костюшці з флангу. Це зумовило відступ польських військ. Так починається його кар’єра як лідера Речі Посполитої, яка прямувала до краху.
-Тут можливо ще варто згадати битву під Зеленцями. Як відомо найвищою військовою нагородою Польщі є орден “Virtuti Militari”, який пов’язаний з цією битвою. Власне король Станіслав Август впровадив цю відзнаку.
-Так. При чому Костюшко не взяв участі в цій битві. Там прославився другий польський командувач Юзеф Понятовський, племінник короля. Однак Костюшко отримав цей орден, цей хрест і з гордістю його носив. Проте вже як ми говоримо про хрести, то згодом республіканські погляди зумовили те, що під час повстання під проводом Костюшка, він був проти військових нагород. Бувши головнокомандувачем польської армії він не надавав жодних відзнак. Проте Костюшко мусів якось заохочувати своїх вояків, тому він давав їм обручки з написом “Вітчизна своєму захисникові”, а коли не вистарчало обручок, то солдати отримували табакерки чи ще якісь інші речі.
-Якщо подивитися на демократизм і республіканізм Костюшка на тлі епохи, то слід визнати, що це йому додавало чимало проблем в політичних колах тогочасної Польщі.
-І так, і ні, бо це і недолік і перевага. Одні твердять, що він не міг знайти роботи після повернення з Америки власне з огляду на його республіканізм і що він лякав своїм республіканізмом. З іншого боку республіканські погляди Костюшка та риси його характеру зумовили, що він очолив Польщу.
-Найважливішою подією в житті Костюшка стало антиросійське повстання під його проводом. На Вашу думку, чи Костюшко розпочинаючи це повстання мав перед собою американський досвід? Тобто, коли невелика сила, напіврегулярна армія протистоїть імперській потузі. В польському випадку нею була Росія, а в американському - Британія. Чи плануючи повстання Костюшко мав перед очима переможну війну американців?
-Безсумнівно. Цей американський приклад використання вільних колоністів, як громадянського ополчення мав своє застосування в останній війні Речі Посполитої, яка гинула, тобто мова про повстання Костюшка. У випадку з Америкою ми маємо міліцію, фермерів, що беруть рушниці і формують нерегулярні відділи. В Речі Посполитій маємо косинерів та посполите рушення. Тільки, треба звернути увагу на одну річ -в Америці фермери мали вогнепальну зброю, а в Польщі цієї зброї не було. Тому була необхідність заступити вогнепальну зброю бойовою косою. Проте, Костюшко знав, що лише масовий рух проти ворога дасть перемогу. Однак, порівнюючи Америку і Польщу виявляється, що це не те саме. По-перше, американці боролися з одним супротивником яким була Англія. Англію і Америку ділить величезний океан, а, отож, транспортування війська і його забезпечення є карколомним завданням. Натомість Росія була сусідом Речі Посполитої. Проте треба пам’ятати ще про одну річ – Костюшко не воював лише з Росією. Костюшко теж воював з Пруссією. Про значення цієї війни для Пруссії може свідчити хоча б такий факт, що цариця Катерина керувала своїми військами з Петербурга, а прусський король особисто керував своєю армією, зокрема під час облоги Варшави.
Отож, ми, громадяни Речі Посполитої боролися не лише з потужною Російською імперією, але й з також з могутнім королівством Пруссії. Зрештою досить подивитися на цифри – прусська армія налічувала 200 тисяч солдатів, російська армія була ще набагато чисельнішою. До цього як крук вичікувала Австрія, яка спостерігаючи за розвитком подій наказала своїм військам бути готовими вдертися на територію Речі Посполитої.
Тобто, можна говорити про американський досвід Костюшка і спробу його втілення в Польщі. Разом з тим, ситуація була діаметрально протилежною. Ще одна річ як відрізняє Америку від Речі Посполитої – різниця полягала в тому, що американцям допомагали Франція та Іспанія. Поляки тієї допомоги не мали.
-Так чи інакше Костюшко дуже розраховував на допомогу революційної Франції. Чи були шанси на те, щоб Франція допомогла і приєдналася до боротьби поляків?
-Поляки-республіканці розраховували на це. Вони сподівалися, що в Польщі підніметься повстання проти держав, котрі воювали з Французькою Республікою. Адже, і Франція, і Австрія, а навіть Росія, яка їх підтримувала, боролися з Францією. Костюшко міг розраховувати, що Франція допоможе зброєю, офіцерами, своїм досвідом і грошима. Однак виявилося, що французький уряд вів дуже зручну для себе політику. Ця політика полягала в тому, щоб підігрівати надії поляків, потім допровадити їх до виступу, щоб частину сил антифранцузької коаліції направити проти Польщі, але не дати Польщі ні копійки.
-Тим не менше, попри несприятливі обставини і баланс сил, повстання під проводом Костюшка здобуло на перших порах здобуло блискучі перемоги. Зокрема була моральна перемога під Рацлавіцами. Повстання зумовило чималі клопоти цариці Катерини II і прусському королю.
-Безсумнівно. Зрештою цариця Катерина говорила, що все що сталося в Польщі, в Варшаві, переросло події в Франції [мається на увазі Велика французька революція]. Звичайно вона дуже помилялася – тут йшлося про пропагандистський ефект. Однак, на здивування загарбників повстання поширюється. Хоча не секрет, що загарбники самі спровокували вибух повстання, щоб швидко його придушити і поділити рештки Речі Посполитої. Проте сила і енергія з якою поляки взялися до боротьби здивувала двори загарбників. Перемога під Рацлавіцами, як Ви вже згадали, не була тільки винятково військовим успіхом, але передовсім символічним успіхом. Оте селянське військо з косами розбиває російських єгерів та гренадерів, здобуває гармати. Це щось виняткове не лише в історії тогочасної Польщі, але й Європи. Цей успіх під Рацлавіцами зумовив, що інші частини Речі Посполитої приєднуються до боротьби. Велике повстання вибухає у Варшаві і повстання вибухає у Вільні, ще одній столиці Речі Посполитої.
Повстання Костюшка зазнало поразки. 10 жовтня 1794 року відбувається битва під Мацєйовіцами військо Костюшка розбите, а він сам, поранений, потрапляє в російський полон.
Згодом, у листопаді 1796 року новий російський цар Павло І звільняє його, але його змушують присягнути, що він не повернеться до Польщі і не виступатиме проти Росії. Після звільнення Костюшко відходить від політики і практично не бере участі в публічному житті, проте він залишається живим прикладом польської незламності. Великий поляк у віці 71 року, помирає в 1817 році в швейцарському містечку Золотурн.
Матеріал підготував Назар Олійник