2016 рік був багатим на різноманітні історичні роковини, між іншим – це 25-та річниця української незалежності. В попередній історичній рубриці мова власне йшла про 91-ий рік і українську незалежність. Проте 25-та річниця проголошення Україною незалежності і поява її як нової держави на політичній карті світу, нерозривно пов’язана з розпадом Радянського Союзу і 25-ми роковинами його “смерті”. По суті, після серпневого путчу 1991 року Радянський Союз увійшов в кому, Біловезька угода 8 грудня стала відключенням від апарата штучного дихання, а запізнілий акт смерті підписано лише 26 грудня 91-го року Міхаїлом Горбачовим, котрий був першим і останнім президентом СРСР.
В цій передачі мова піде про розпад Радянського Союзу і як минулого разу, це буде розмова з політологом Єжим Тарґальським з Академії Військового Мистецтва.
Єжи Тарґальський
Foto: Wojciech Kusiński/Polskie Radio
Радянський Союз розпався, але не розпалася імперія. Чому так сталося?Чи існував шанс, аби та імперія розвалилася і вже ніколи не відродилася?
-Безумовно, такий шанс був, але комуністична номенклатура в республіках використала його аби унезалежнитися. Натомість номенклатура в автономних республіках, котрі входили в склад РФСР була надто слабкою. Щоправда, ця партноменклатура пробувала здобути більшу автономію в часи Єльцина, але тривало це недовго, а в самому суспільстві це асоціювалося з цілковитим розкладом держави і злиднями. Путін не лише повернув централізацію, але й скерував засоби з продажу нафти і газу на відбудову держави. Звісно, окрім державної відбудови, гроші також йшли до кишені олігархів, які виводилися з КДБ. Проте Путіну вдалося повернути державі її основні функції.
Тому, якби та номенклатура в автономних республіках була сильнішою і мала б зовнішні контакти, то тоді період Єльцина тривав би ще декілька років і відбулася б подальша дезінтеграція. Проте слід пам’ятати, що подальша дезінтеграція Росії не була в інтересах Заходу, бо існували побоювання, що це зумовить війну на зразок як у Югославії.
Чи в такому випадку відродження російської імперії після падіння Радянського Союзу є також виною Заходу? Парадоксально, але в Росії не раз лунає, що це Захід розвалив СРСР.
-Якби Захід міг, то він би зберіг цілу імперію. Натомість йдеться про те, що Захід, який не розуміє Росії, мислить винятково короткозоро. Не має зацікавлення тим, що буде через рік, чи через два. Треба пам’ятати, що перспектива західного політика це перспектива наступних виборів. І не обов’язково вони мають відбуватися що чотири роки, бо коли є нестабільність, то відбуваються позачергові вибори. Власне короткозорість є причиною помилкової стратегії західних держав, які побоюються того, що вони бачать сьогодні, а не того, що може відбутися згодом.
Поза тим помилково інтерпретовано події в Югославії. В Югославії справа дійшла до війни, бо місцеві партноменклатури хотіли вкорінитися у власному народі, як захисники перед лицем агресії сусіднього народу, а це найлегше зробити за допомогою війни. Таким чином це не якась там Німеччина розвалювала Югославію, а робили це комуністи і вони вели війну аби утриматися при владі. Це все відбувалося за підтримки суспільства і в умовах формальних виборів. Захід боявся того, що якщо розпад Югославії призвів до війни, то розпад Росії зумовив би війну на Кавказі, Поволжі чи ще де-небудь. Проте Захід був би щасливим, якби СРСР і надалі існував в своїх кордонах.
Проте з другого боку, що робити з Радянським Союзом, який перебував у постійному конфлікті із Заходом?
-Захід прагнув одного – аби Радянський Союз не був агресивним, але не його розпаду. На щастя Союз розпався. Передовсім це було наслідком конфлікту між групою Єльцина і Горбачова і Захід не міг цей процес зупинити. Якщо ж йдеться про Росію, то вона є такою державою, яка по своїй природі не може розвиватися. Чому? Тому, що засоби, якими вона володіє є обмежені, території величезні і якщо вона хоче здійснювати контроль і не допустити до автономізації тих чи інших округів - Росія змушена зберігати дуже сильну центральну владу. Іншими словами, Росія не може інвестувати наявні засоби в промисловість чи сільське господарство, а змушена інвестувати в армію, служби безпеки та адміністрацію, і вже бракує ресурсів для нормального розвитку країни. Вона змушена добувати засоби назовні, іншими словами паразитуючи на комусь іншому, грабуючи когось і призначаючи здобуті кошти на внутрішній розвиток країни. У випадку, якщо не має змоги грабувати когось, то тоді, як у випадку Царської Росії, Радянського Союзу чи Російської Федерації, відбувається внутрішня боротьба і розпад країни, приходить час Єльцина, “час смути” і децентралізації. Згодом відбувається повернення статус-кво, приходить сильний правитель, вбиває стільки, скільки треба, де треба і кого треба, і відбувається повернення до централізації. Проте знову ж таки такий правитель змушений вкладати здобуті кошти в армію, сили безпеки та адміністрацію. Тоді Росія повертається до фази експансії, аби могти когось грабувати і на комусь паразитувати. Те, що це відбувається в той чи інший спосіб - це вже технічне питання.
Чи Росія може стати демократичною державою?
-Ні. Те, що я сказав означає, що Росія в існуючих кордонах не може бути демократичною, бо всі сили повинна присвятити на військо і органи безпеки, а коли існує сильна армія та органи безпеки, то демократії не може бути. Росія, щоб стати демократичною повинна була б поділитися на декілька держав і тоді кожна з них матиме шанс побудувати демократію.
Повертаючись до 91-го, року, то безумовно тут була ключовою роль України і Кравчука. З одного боку боротьба Єльцина з Горбачовим мала величезне значення для відділення України. Проте, з іншого боку бажання Кравчука і партноменклатури відділитися від Радянського Союзу мало ключове значення для розвалу Радянського Союзу.
-Так, бо Кравчук поставив на Єльцина, тобто, так би мовити, на відповідного коня. Кравчук відіграв позитивну роль незалежно від того, що він комуніст і огидний як будь-який комуніст. Проте, якщо подивитися на історичний процес, то фактом залишається те, що Кравчук повів українську номенклатуру до самостійності. Це свідчить про його добру орієнтацію в політиці і далекозорість.
Яким загалом було значення національних рухів і суспільств у розпаді СРСР?
-Мені прикро, але суспільство відігравало мале значення. Самі національні рухи були стимульовані центром, тільки от Горбачов не передбачив, що ці національні рухи будуть настільки сильними. Він думав, що це вдасться втримати на певному рівні. Адже всі народні рухи, включаючи український Народний Рух керувалися партійною інтелігенцією. В українському випадку Народним Рухом керували шістдесятники, але не ті, які виводилися з такого собі хлопоманства і захоплення фольклором, а потім перейшли на політичні позиції. Чільну роль тут відігравали ті, хто підкорився і підпорядкувався Брєжнєву. Сам Кравчук відіграв подвійну роль. З одного боку будучи підлеглим Єльченка [тобто секретаря ЦК КПУ- ред.], він мусив вдавати переслідування Руху. З іншого боку він допомагав Рухові. Не було б першого з'їзду Руху без Кравчука. Він допомагав Рухові, був вигідним для партноменклатури, яка прагнула унезалежнитися від Москви. Проте йшлося про народні рухи, які мали затриматися на певному рівні розвитку, але вони розвинулися і виникла сучасна політична сцена.
Поза тим, що партноменклатура стимулювала народні рухи, сама політична і національна структура СРСР сприяла відцентровим тенденціям. Чимало дослідників підкреслює, що існування радянських національних республік, так чи інакше, формувало національну еліту, хай навіть з комуністичним корінням.
-Так, це комуністична, але національна еліта. Тим більше, що за часів Брєжнєва люди протягом 17 років виконували ті ж самі функції. З перспективи цих людей це були пожиттєві функції. Це був чинник, який зумовлював, що місцеві інтереси ставали чимраз важливішими.
Треба сказати, що не можна було не створити національних республік, а їх створення відіграло двояку роль. З одного боку вона була позитивною, а з іншого боку треба пам’ятати, що той старий національний рух був знищений. Всі діячі національного руху часів Громадянської війни були знищені, або були змушені емігрувати. Все почало творитися по суті з нуля і виводилося з комуністичного коріння.
Слід підкреслити, що національні рухи були необхідністю для комуністів. Адже, якщо прагнулося здобути підтримку суспільства для трансформації, то слід було кинути найбільш популярні гасла. Таким популярним гаслом було національне відродження, в ситуації, коли у брежнєвський період відбувалася примусова русифікація і нищення всього, що виходило поза межі фольклору.
В своїх текстах і коментарях Ви відзначаєте значення колишніх комуністичних спецслужб у трансформації після краху соціалістичної системи і падіння Радянського Союзу. Чи КДБ в 91-році розуміло, що Радянський Союз розвалиться і що треба вибрати відповідний шлях? І як це виглядало з перспективи місцевого керівництва?
-Вони вже це зрозуміли ще в 90-му році. Проте прошу пам’ятати, що спецслужби були головним інструментом перебудови і трансформації. У зв’язку з чим перед тим, як розпочалася перебудова відбулася зміна кадрів в КДБ. Почалося просування місцевих кадрів, а у 89-му році республіканське КДБ отримало більшу самостійність і було підпорядковано компартіям республік. Ситуація змінилася, хоча мали місце два підпорядкування. Росіяни цілий час озиралися на Москву, а офіцери титульної нації рівнялися на республіканське керівництво.
Що стосується керівництва, то я думаю, що якщо вже йде мова про 91-ий рік, то бралася до уваги така можливість. Але ніхто не вискакував наперед і поки що увага зосереджувалася на управлінні своїми республіками, аби мати в них вирішальні позиції, а в перспективі - взагалі позбутися центру.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник