Виставку «Декомунізація: радянські мозаїки України» було відкрито в рамках фестивалю «Інші звучання», який відбувся у Любліні на зламі червня і липня. Але побачити фотографії радянських мозаїк, які збереглися в Україні, можна до кінця липня.
Сама виставка – це тільки фрагмент зібраного матеріалу, - говорить автор, документальний фотограф Євген Нікіфоров:
«Виставка називається «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics». Це фотопроект і книга, над якою я працював з 2013 року. Це архів та фотодослідження мозаїк радянського періоду, які досі збереглися на території України. Я почав цим займатися у 2013 році для книги про мистецтво українських шістдесятників. Моїм завданням було знайти найцікавіші роботи, які збереглися у Києві. Але мені стало цікаво – ким були автори, котрі створили ці мозаїки, в якому стані роботи зараз і скільки насправді робіт є в Києві. Потім цей проект розширився. А у 2014-2015 роках стало зрозуміло, що комуністична символіка буде поступово щезати з території України».
«Це зовсім недосліджений пласт культури, який створювався з шістдесятих років. Часто художники зверталися до національних мотивів, це не був тільки соцреалізм. Я хотів привернути увагу до цих робіт, тому що за 40-50 років з моменту їх створення вони заросли рекламою, новобудовами, багато з них щезло через різні причини, а в останні роки деякі роботи почали щезати через декомунізацію».
Мозаїка у Чернівцях
Серед народних мотивів увагу звертують виразні західноукраїнські елементи – червона рута або гуцули у сердаках. Такі мозаїки можна побачити, зокрема, у Чернівцях.... та в Криму, у місті Євпаторія.
«Цю мозаїку я знімав у 2016 році. Для мене було принципово поїхати в Крим і відзняти ті роботи, які є там. Тому що я собі поставив задачу зняти роботи по всій Україні, і якщо окреслити територію України, то мені було важливо зняти те, що є в Криму».
«Мозаїками займалися найцікавіші художники свого часу. Наприклад, на виставці представлені роботи, які створювала Алла Горська, українська шістдесятниця, її чоловік Віктор Зарецький, дует художників Галина Зубченко і Григорій Пришедько, також Степан Кириченко, Іван Литовченко... Це дуже цікаві представники 60-70-х років і одні із найсильніших монументалістів. Вони, крім своєї практики станкового живопису, також займалися монументалістикою».
У своїй колекції Євген Нікіфоров має кілька тисяч фотографій. Починав, як каже, від київських мозаїк, але згодом оберти дослідження тільки розширювалися:
«Я починав з Києва, і там все більш-менш досліджене. Але коли географія проекту почала розширюватися, стало зрозумілим, що немає єдиного архіву, і потрібно з нуля розробляти цю базу даних. Я звернувся до бібліотек, архівів, говорив з художниками, говорив з родичами художників, працював з їхніми архівами. Таким чином накопичилася база даних. Коли проект став більш-менш відомим, до мене на пошту люди почали відправляти фотографії робіт, які є сховані на заводах тощо. На цій виставці є декілька робіт, які знаходяться дуже-дуже далеко від обласних центрів. Наприклад, це робота з бандуристами у містечку Каланчак (Херсонської області), це недалеко від в’їзду на півострів Крим. Або село Мрин Чернігівської області, я знав що там, згідно з архівними даними Степан Кириченко робив мозаїку. Коли я туди приїхав, стало зрозуміло, що це справді його робота, тому що вона дуже впізнавана по стилістиці – це гуцул, який грає на скрипці».
Серед важкодоступних, безперечно, варто назвати мозаїки Прип’яті. Із ними пов’язане прізвище відомого художника, - говорить Євген Нікіфоров. До Любліна він привіз фотографію одної такої мозаїки, яка знаходиться на покинутому будинку:
«Це кінотеатр, а з другого боку – музична школа. Ця мозаїка називається «Музика», її автор Іван Литовченко, він працював над оформленням Прип’яті дванадцять років, а завершив свою роботу рік перед вибухом Чорнобиля. Вийшло так, що після вибуху всі ці роботи стали недоступними. Їх не можна реставрувати – це небезпечно, їх не можна вивозити – це небезпечно, вони просто осипаються від природних чинників. Так, можна сказати, що вони вмирають».
Хоча мозаїкам, які представлені в Любліні, декомунізація радше не загрожує – це роботи, які пов’язані радше з музикою і мистецтвом - то все-таки майбутнє багатьох з них – як вже згаданої мозаїки у Прип’яті – є непевним...
«На цій виставці представлені роботи, які якимось чином пов’язані з музикою або мистецтвом. Оскільки ця підбірка робилася під фестиваль «Інші Звучання», то тут немає заборонених символів. Але є робота, над якою працював колектив Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Зубченко і ще декілька художників, вона знаходиться в Маріуполі. Це мозаїка «Птах Еллади», яка знаходиться у закритому нині ресторані «Україна», він вже декілька років не працює, і до роботи немає вільного доступу. Добре, що власник закладу знає її цінність, і вона там зберігається. Але ми не можемо подивитися на одну з найкращих мозаїк в Україні. Незрозумілою є теж її подальша доля. Адже демонтувати її навряд чи можливо».
Мозаїки, які представлено в Любліні, датовані від початку 60-х років до середини 80-х:
«Тут є різні роки, починаючи з 1963 року і до середини вісімдесятих. Розквіт мозаїки почався у середині шістдесятих, продовжувався до кінця сімдесятих. А на початку дев’яностих до цього мистецтва вже не зверталися, тому що це дуже дорого. Смальта, з якої ці роботи створювалися, - дуже дорогий матеріал, і просто перестали надходити замовлення. Зараз, оскільки – знову ж – це дороге мистецтво, ледь не єдиним замовником є Церква, яка може собі дозволити замовляти і оплачувати мозаїку. Звичайно, нині більшого поширення набуває мурал. Дуже багато муралів є в Києві та інших обласних центрах. Це вид монументалістики, це розпис, це більш дешевий спосіб. Мурал можна намалювати за декілька днів, а мозаїки створювалися роками. Звичайно, вони мають різну довжину життя. Якщо мозаїка виконана правильно, з правильними технологіями, то вона може зберігати колір сотні років».
Євген Нікіфоров
Говорив Євген Нікіфоров, фотограф, котрий документує радянські мозаїки в Україні. Виставку частини його колекції, тобто мозаїки присвячені музиці та мистецтву, можна подивитися у Лдюбліні, до 31 липня, на вулиці Ґродська 5.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
Яна Стемпнєвич