Logo Polskiego Radia
Print

У Києві відбулася наукова конференція, присвячена прометеїзму

PR dla Zagranicy
Natalia Beń 27.05.2018 06:00
  • kult.mp3
Ідеї прометеїзму не втратили актуальності, позаяк Росія надалі прагне до гегемонії з позиції сили і не відмовляється від імперських позицій стосовно сусідів
Посол Польщі в Україні Ян Пєкло на відкритті конференціїПосол Польщі в Україні Ян Пєкло на відкритті конференціїФото: Галина Баланович

Під патронатом Українсько-польського форуму партнерства у Києві пройшла Міжнародна наукова конференція, присвячена прометеїзму. Прометеїзм – політичний та інтелектуальний рух у міжвоєнній Польщі, який був спрямований проти радянської Росії. Цей рух охоплював українців, білорусів, кримських татар і кавказькі народи. Його ідеї не втратили актуальності – наголошували у Києві українські та польські науковці, оскільки Росія надалі прагне до гегемонії з позиції сили і від імперських позицій стосовно сусідів не відмовляється. Про українсько-польську співпрацю в рамках прометеївського руху в учасників конференції запитувала Галина Баланович.

Доктор історичних наук Ігор Гирич:

– Широкий загал про це явище в Україні взагалі не знає. І не тільки широкий загал. Боюся, що навіть є велика кількість істориків, які вперше про явище прометеїзму почують. А в них був свій герб – Прометей, прикутий до скелі. Маса видань із цим гербом виходило. Фактично, всі українські установи, які існували в Польщі в 1920-30 роках, діяли під егідою прометеївського руху. У міжвоєнний час Польща була зацікавлена в ньому, бо боролася з російськими впливами. Українська політична еміграція, яка була змушена утікати від більшовиків, в ньому теж була зацікавлена.

В результаті цієї зацікавленості ми маємо низку визначних українських культурних видань. Скажімо, майже повне видання праць Тараса Шевченка, видані під керівництвом Олександра Лотоцького. Цей рух існував і в радянський час після Другої світової війни. Цей інститут Лотоцького видавав листування Драгоманова, нашого найвидатнішого філософа 19 століття.

На сьогоднішній день ці речі маловідомі. Дуже добре, що польська сторона ці речі підіймає і оплачує, вивчає. А, скажімо, маса українських діячів пов’язані з цим рухом. Скажімо, перший міністр закордонних справ УНР. Той же Євген Маланюк, Олена Теліга і багато інших добре- і маловідомих літераторів.

Цей рух був і науковим, і суспільно-політичним, і історичним, і публіцистичним. Нам про це треба знати і добре, що через такі акції щось та стає відомо широкому загалу.

/

Фрагмент програми конференції, фото: Галина Баланович

Прометеївські конференції у Польщі з 2011 року стали традиційними. Цьогоріч у березні конференція про видатних прометеїстів Тадеуша Шецеля та Едмунда Харашкевича пройшла в Лондоні. У квітні, з нагоди 100-річчя створення Закавказького сейму та Закавказької Демократичної Федеративної Республіки, – у Тбілісі. В Україні відбулася торік у Луцьку. Десята, ювілейна, – в історико-меморальному музеї Михайла Грушевського в Києві.

Валентина Піскун, доктор історичних наук Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського Національної академії наук України:

– Я багато років займаюся вивченням історії української політичної еміграції в Європі у міжвоєнний період у 20-30 роки 20 століття. А пан професор Маліцький започаткував у Польщі і ось уже восьмий рік вивчається рух, який називається прометеївський. Його ще розширено називають рухом поневолених Москвою народів. Себто, всі народи, які після революції 1917 року в тій чи іншій мірі намагалися здобути незалежність. Ми мали таке явище, коли діячі тих національних рухів, які зазнали поразки від більшовиків, і опинилися в різних країнах, почали чинити політичний спротив, а не лише культурницький чи пропагандистський.

Польща стала під орудою Юзефа Пілсудського, який прийшов до влади, координатором діяльності цього прометеївського руху і надавала їм допомогу. У таких країнах, як Румунія, Чехословаччина, Франція, Польща, Фінляндія через своїх людей намагалися чинити міжнародний тиск. Вони розуміли методи, якими російські більшовики намагалися опанувати міжнародний культурний і політичний простір. Більшовики проголосили гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!», мовляв, у пролетарів немає батьківщини. Їхня батьківщина – Радянський Союз. Поняття всепольського, всеукраїнського, всегрузинського просто не існувало. Прометеїсти за підтримки польського уряду намагалися впливати через Лігу Націй, щоб громадськість світу почула їхній голос, дізналася не лише про те, що ці народи страждають, а й про те, що вони діють за відновлення та здобуття незалежності своїх держав.

Журналіст Віталій Портников – співголова Українсько-польського форуму партнерства розповідає, що конференція в Києві проводиться під патронатом Форуму:

– Наші польські друзі зараз проводять цілу серію таких конференцій і Українсько-польський форум партнерства є одним із промоутерів таких заходів. Це пов’язано з тим, що ми дійсно бажаємо зробити все можливе, щоб українці і поляки, мова йде не тільки про інтелектуалів, мова йде про звичайних людей, які, можливо, не так цікавляться історією, як ми. Щоб люди зрозуміли тяглість, спадкоємність наших стосунків. Це стосунки не з 1991 чи 2014 року і це не Середньовіччя, коли люди бачать події на тлі «Потопу» Сенкевича. Це міждержавні стосунки, які пов’язані зі сторічною історією вже в новому часі. Це стосунки країн, держав, політичних організмів, політичних класів. І в Україні, і в Польщі дивились одні на одних, як на державні організми сто років поспіль. Для українців це важливо, бо це простягає нашу державну традицію до Української Народної Республіки, першої спроби новітньої української незалежності 1918-1920 років. Для мене це особисто дуже важливо, тому що я не сприймаю сучасну Україну як спадкоємицю УРСР.

А для Польщі це важливо, тому що не хотілося б, щоб Польща сприймала Україну як щось нове, що раптом виникло на її кордонах з 1991 року. Бо так не було. В Польщі сприймали Україну як державу, можливо, як союзника і, як можливо, опонента. Багато було різних концепцій. Про це дискутували політики. Про це листувалися Пілсудський і Дмовський зі своїм соратниками. Це завжди було на порядку денному. Потім була ціла школа Ґєдройця щодо сприймання України як незалежної політичної формації вже в післявоєнний час.

Коли ми говоримо про прометеїзм, то це є доказом цього сприйняття. Наскільки ми зможемо продемонструвати людям, наскільки довгою, серйозною і важливою є ця традиція, настільки нам буде легше вирішувати ті складні питання, які виникають в наших сучасних стосунках і в стосунках, які пов’язані з політикою історичної пам’яті. Тому що історична пам’ять, я вважаю, це пам’ять, яка засуджує злочини, але на перше місце ставить близькість і готовність взаємодії.

/

Ян Маліцький, директор Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету, фото: Галина Баланович

Ініціатор проведення прометеївських конференцій – професор Ян Маліцький, директор Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету. Пан професор, який також є почесним доктором Острозької та Києво-Могилянської академій, – співголова Українсько-польського форуму партнерства. Вчений, який був особисто знайомий з деякими прометеїстами і свого часу був учасником легендарної «Солідарності», називає три причини, чому він ініціював проведення цих конференцій:

– Перша причина – це те, що в науковому сенсі вона надзвичайно захоплива. Це питання політичної концепції, пов’язаної з певним романтизмом. Мета була – розвал Радянського Союзу, і досягнути її планувалося за допомогою тих десятків людей зі Сходу, які втратили свою батьківщину, які були політичними біженцями. Представники різних народів згуртувалися задля спільної мети. Це дуже незвичне явище, романтичне і моральне. Так, моральне. Люди з різних країн гуртуються у Польщі, якій після більшовицької війни вдалося зберегти незалежність.

Причина друга. Я вважаю, що це була чи не найкраща концепція міжвоєнної політики Другої Речі Посполитої. Ця політика прометеїзму у 20-30 роках, особливо після того, як у 1926 році Юзеф Пілсудський прийшов до влади, у закулісний спосіб стала елементом польської зовнішньої політики.

Причина третя. Минуло 90-100 років, а певні речі, на жаль, повторюються. Радянський Союз розпався в 1991 році. Можна було б сказати, як Френсіс Фукуяма, що історія закінчилася і тепер можна займатися іншими речами. Але що маємо? Росія, яка не відмовилася від своєї імперської політики, порушує всі рамки міжнародного права, краде в України Крим і відриває шмат чужої країни, підтримуючи створення на її території двох сепаратистських республік.

Галина Баланович для Української служби Польського радіо. Київ

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти