На сцені Польського театру у Варшаві розпочався цикл сценічних читань під назвою «Українські вечори». «Спогади» Надії Суровцової – української діячки та інтелігентки часів Української Народної Республіки, яка стала жертвою сталінського терору, розпочали серію зустрічей.
(Схухайте також звукову версію передачі вгорі сторінки)
Ідея «Українських вечорів» – наблизити польську публіку до неоднозначної та трагічної історичної долі України та українців в XX столітті.
У рамках циклу презентуються біографії осіб, життя яких, незважаючи на те, що вписані в історію минулого століття, допомагають краще зрозуміти сучасних українців, їхній протест на київському Майдані, боротьбу із агресією Росії, а також сучасний вибір самосвідомості, ставлення українців до історії, їхню дорогу до збереження незалежності та самоствердження в Європі.
Foto: Robert Jaworski
Анджей Северин, актор та директор Польського театру у Варшаві зазначає, що бажання представлення «Українських вечорів» виникає з потреби пізнання історії. Це також вираз вдячності для українців:
«Ідея заходу виникла з необхідності збереження пам’яті. Ми хочемо, аби наші глядачі могли довідатися більше про долю українського народу. Я вважаю, що це наш обов’язок щодо народу, історія якого була настільки ж складною, як і наша. Тому ми повинні вчитися, бути відкритими до інших та пізнавати один одного, цьому, власне, і служить суспільний діалог».
На Камерній сцені Польського театру відбулося перше із читань циклу «Українські вечори» – «Спогади» Надії Суровцової. Життя цієї жінки є одним із найяскравіших прикладів трагічної долі української інтелігенції в XX столітті – років сталінського терору.
Foto: Robert Jaworski
Надія Суровцова – інтелігентка, публіцистка, перекладачка, громадська діячка часів Української Народної Республіки, яка боролася за будову незалежної України. 30 років українка провела у в’язницях, таборах та на засланні. Її спогади, опубліковані наприкінці 90-их років, є донині однією із найважливіших оповідей про трагічну долю українців минулого століття.
Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі каже, що «Українські вечори» розпочалися з мемуарів людини, яка дуже добре співвідноситься також з польською історією, але водночас є абсолютно невідомою у країні над Віслою. Надія Суровцова – приклад тривалості української інтелігенції в українській історії. Її «Спогади» – це, перш за все, дуже добре написана література. У Польщі немає схожих мемуарів представників інтелігенції, які б показували настільки різні аспекти життя цієї частини Європи на початку XX століття.
Foto: Robert Jaworski
«Вона жила у досить бурхливий час, спілкувалася із людьми, про яких ми читаємо з підручників. Надія Суровцова особисто знала Петлюру, Грушевського, Винниченка. На Заході познайомилася із Кларою Цеткін, відомими істориками і філософами. На її життя випали великі випробування не лише в контексті комунізму, але ще в часи І світової війни. Вона дуже цікаво описує ейфорію російського царського суспільства в ті часи. В Україні є дуже мало спогадів, які виходять за межі вузьконаціонального аспекту, за парадигму ненависті до переслідувачів. Своїм гуманізмом, але водночас постійним посиланням до світової культури і літератури, свою українськість вона ставить у зовсім іншому контексті, ніж, скажімо, вояки УПА чи ті, хто пише про період 40–50-их років. Часова перспектива і заглиблення в європейську культуру у неї сильно помітне. Окрім того, Надія Суровцова походить із Центральної України. І в цьому контексті її спогади відрізняються від спогадів інтелігенції з Галичини. У її мемуарах – більше російсько-українського київського фактора, початків державності, що в контексті Майдану та війни з Росією спонукає до нових роздумів», – каже Петро Тима.
Як звертає увагу голова ОУП, в української та польської інтелігенції була одна і та ж проблема – в певний момент вони цікавляться лівими поглядами, що закінчується фліртом з комунізмом, знищенням багатьох представників інтелігенції, які згодом виступають проти системи. Це має також співвідношення і з сучасною ситуацією. Загалом, за словами Петра Тими, багато елементів долі української та польської інтелігенції були схожими, а культурні світи відкритими один до одного.
«Київ XIX століття був важливим центром польського культурного і літературного життя. Ці світи не були закриті один до одного, вони взаємно перепліталися. Багато з елементів історичного минулого української інтелігенції нагадують польські, наприклад, польський національний рух в часи царської Росії – репресії, каторги, русифікація, Листопадове та Січневе повстання», – зазначає він.
На думку директора Польського театру Анджея Северина, поляки та українці мусять розповідати про трагічні сторінки свого спільного минулого, адже це сприяє нашому діалогу.
«Треба розповідати про минуле, про спільну трагедію українського та польського народів, про біль та злочини. Ми мусимо краще знати один одного, аби краще розумітися. Перед нашими народами немає іншого шляху, аніж діалог заради добра обох народів. Бо якщо ми не зможемо вести спільний діалог, з цього користуватиметься третій – і це відомо хто», – зазначив Анджей Северин.
Наприкінці травня у Варшаві відбудуться також дебати за участі української письменниці Оксани Забужко, професора Анджея Менцвела і публіциста Адама Міхніка на тему інтелігенції в Україні, Польщі і в Європі. Мета – розказати детальніше про те, чим був комунізм в Україні. Адже, як зазначають організатори заходу, в Західній Європі і в Польщі не було чіткого розуміння того, чим ця система була в Україні, які знищення вона принесла культурі, нації та як змінила усі сфери життя.
Тарас Андрухович