Logo Polskiego Radia
Print

«Фелікс Австрія» або міф про «щасливу-нещасливу» імперію

PR dla Zagranicy
Taras Andrukhovych 12.01.2015 19:00
  • Felix Austria - Sofija Andruchowycz.mp3
Софія Андрухович у розмові про свою останню книгу, міф Австро-Угорщини, Галичини, Станіславова, любов та людську психологію
Nina Andrukhovych

«Фелікс Австрія» - новий роман української письменниці Софії Андрухович, котрий нещодавно став Книгою року BBC-2014 в Україні. Це розповідь міфу «Щасливої Австрії» (Австро-Угорщини), зокрема занурення у життя мешканців колишнього Станіславова (теперішнього Івано-Франківська) початку ХХ століття, але у першу чергу – у нетрі та завулки складних людських стосунків, почуттів та психології.

- Софіє, про що роман «Фелікс Австрія»? Як виникла ідея його написання?

Софія Андрухович: Спочатку у мене виникла ідея написати книжку про ілюзії: про те, що людина весь час уявляє собі якісь певні речі і вибудовує в голові життя - яким вона його бачить і сприймає, потім починає вірити в це, як у реальність. А насправді, всі ці вигадки не завжди перетинаються з правдою. Коли я думала над цією ідеєю, то в певний момент мені здалося, що було б цікавіше, якби я розташувала її не в теперішньому часі, а десь раніше. І оскільки я вже певний час захоплювалася початком ХХ століття, я подумала, що до ідеї якраз пасуватиме 1900-ий рік і період зламу століть, який також багато в чому перегукується з часом, в якому ми живемо зараз. Тому що злами століть завжди в чомусь схожі. До того ж, мені було цікаво спробувати себе в якісь такій тематиці, в якій я ніколи не працювала і не писала: дослідити історію і написати про Івано-Франківськ – місто, в якому я народилася, щось дізнатися й самій, оскільки писання для мене теж, не в останню чергу – це розвиток і навчання. Я також хотіла розповісти історію двох жінок, які самі не до кінця розуміють, в яких стосунках вони перебувають між собою. Оскільки в Станіславові (як називався Івано-Франківськ у той час) існувало багато національностей, одна з моїх героїнь є полькою, а інша – українкою. У такий спосіб показовим було життя – люди розмовляли різними мовами і водночас мусіли порозумітись між собою. Щодо назви – «Фелікс Австрія», що означає «щаслива Австрія» - це частина з більшої цитати, якою дуже часто характеризували імперію Габсбурґів – «Всі народи воюють, і тільки ти, щаслива Австріє, укладаєш шлюби». Таким чином, мені здалося, що ця фраза дуже добре характеризує те, що Австро-Угорська імперія сприймається нами до сьогодні як така велика імперія, в якій усі ці національності могли дуже добре між собою порозумітися, вони не мали жодних проблем, всі їли дуже смачні десерти, жили в злагоді і це була утопічна держава. Насправді, все було зовсім не так. За цим красивим фасадом ховалося дуже багато проблем. І таким чином я привожу метафору цієї «щасливої-нещасливої Австро-Угорщини». У цій метафорі – міф про імперію Габсбурґів.

- У романі переважає міф Австро-Угорщини і Галичини зокрема, чи все ж на першому плані стосунки між людьми?

С.А.: Найважливіше для мене було розповісти історію двох жінок. Ще одна тема, яка все більше мене захоплює і яку я не втомлююсь досліджувати і дізнаватися щось нове, йти все глибше і глибше – це людська психологія. Створивши ці два образи, які багато в чому перегукуються між собою, а в чомусь вони протилежні – мені було важливо, зробити їх «достовірними і опуклими». Особливо героїню, від імені якої ведеться розповідь – це українка Стефа, дівчина простого походження, яка ніколи не знала своїх батьків, тому що вони загинули, коли їй було ще декілька місяців. Мені було дуже цікаво говорити від імені цієї «іншої» людини. Тому на першому плані – це таки стосунки, психологія і достовірність їхніх дій. А міф просто наліг на це, як невід’ємна частина цих характерів, тому що вони дуже типові для того часу і місця, а все це нерозривно пов’язане.

- А як тобі працювалося з історичними матеріалами, адже знаю, що ти не надто захоплювалася історією?

С.А.: На той момент це був унікальний досвід. Я взагалі не уявляла, як правильно такі речі робляться. Мені доводилося «на ходу» самій винаходити алгоритм роботи. Тому я робила багато «зайвого», хоча, в результаті виявляється, що робота ніколи не буває «зайвою». Я прочитала, дослідила і відібрала значно більше матеріалу, ніж використала його у книзі. Водночас я розумію, що як не професіонал, людина, яка глибоко не захоплюється історією чи весь час її не вивчає, я розумію, що не могла уникнути неточностей, помилок. Так само, коли пишеться художній твір про певну історичну епоху – це зовсім інший жанр, інша справа, ніж історичне дослідження. В романі «Фелікс Австрія» не варто шукати достовірного відображення зламу кінця ХІХ – початку ХХ століття і Галичини, якою вона була у той час. Значною мірою, це все одно фантазія автора.

- Пишучи цей роман, ти перебувала у Кракові на стипендії «Ґауде Полонія». Це полегшило тобі доступ до джерел польською мовою, які ти хотіла використати у написанні роману, скажімо, архівних газет чи історичних розвідок початку ХХ століття та Габсбурзької імперії?

С.А.: Це дало можливість доступу до багатьох матеріалів, книжок, які зараз видаються в Польщі і це необов’язково книжки про Галичину – частину Австро-Угорщини, культура була спільною в усій монархії. Багато польських книг допомогли мені відчути атмосферу того часу, я дуже багато взяла з них усіляких колоритних деталей і того, як в той час, скажімо, виглядали міста, людей яких професій ми могли зустріти на вулиці – ліхтарника, який стежив за ліхтарями або візників, або ці люди були вбрані – ці деталі дуже мені знадобилися.

- Чому ти обрала сама Краків, перебуваючи на «Ґауде Полонії»? Очевидно, це мало сприяти написанню «Фелікса Австрії»?

С.А.: Так. Якщо порівнювати Краків та Івано-Франківськ, то в Кракові, безумовно, збереглося набагато більше архітектури того часу і можна було знайти дуже багато місць, де збереглися навіть інтер’єри. В Польщі набагато мудріше і обережніше ставляться до історичної спадщини, ніж у нас. Це було мені дуже важливо – з одного боку ця атмосфера, яку там можна дуже легко знайти і відчути. З іншого боку – доступність різних матеріалів, адже у Польщі дуже популярна тогочасна література – можна знайти якісь мемуари і набагато більше історичних розвідок на ті теми.

- А як ти опишеш стан та рівень сучасної української літератури у порівнянні із європейською та польською зокрема?

С.А.: Польська і українська літератури перебувають зовсім на різних рівнях розвитку. Українська література є настільки ще недозрілою, з огляду на історичні обставини – вона не мала можливості нормально розвиватися, їй постійно заважали це робити – почала свій розвиток з моменту незалежності України. І за цей короткий час вона просто не мала можливості розвитися так, які інші європейські літератури. І тому вона зараз одночасно мусить розвиватися у кількох напрямках. І якщо в європейській і польській літературі зокрема є дуже популярна художня література на різні історичні теми, дуже глибоко розвинений репортаж, то у нас поки що цього немає. До авторів і людей, які цікавляться культурою починає доходити необхідність у розвитку таких жанрів.

Запрошуємо послухати звуковий файл розмови

Тарас Андрухович

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти