Книга Тараса Прохаська «У газетах цього не напишуть» – це приватні уроки з українозавства. У них автор постає у ролі письменника, публіциста та ботаніка (Тарас Прохасько здобув освіту саме за цим фахом – авт.). Це 34 розповіді про Україну, написані Тарасом кілька років тому, тексти, опубліковані в українських виданнях. Перекладені польською та видані в одій книзі, поки тільки у Польщі.
Україна, очима письменника – це «країна, замкнена масивом Карпат, кордони та режими якої змінюються із запаморочливою частотою». Це – справжня подорож нетрями української душі. Головоломка, складанка держав, фронтів, мов, окупацій, визволень і поневолень, постійні пошуки національної свідомості.
Прохасько пише:
«Ця країна нагадує бесаг. Бесаг якогось вічного блукача, втікача, мандрівника, який усі свої речі носить із собою, підбираючи окрім того по дорозі усе, що трапляється, вкидаючи ті речі у бесаг. У ній є все».
Цими словами розпочинається книжка, в якій бесаги (гуцульська торба) – це мішок, в якому можна зберігати будь-що – на думку автора, є ідеальною метафорою для України. Прохасько розсипає з цієї торби перед нами все те, що про неї знає, розуміє і що в ній бачить. Автор намагається вказати на важливі речі, інколи непрості для сприйняття іноземцями, аби зрозуміти цю країну.
Сьогодення і майбутнє України – це постійні знаки запитання, медійна демагогія, упереджені діагнози, спроба робити численні висновки та намагання нам щось запропонувати. Тому час врешті почитати щось, про що газети не пишуть – те, що виходить з глибини серця когось, хто забере нас в сентиментальні подорожі, розповість про різнорідність України, про те, що в ній є вічним і чого не змінить жодна ускладнена геополітична ситуація.
«Цей образ нагадує мені те, що робиться в моїй країні і як живуть українці. І це доволі хаотична ситуація. У цьому бесагу зберігається щось, про що вже цілком забуто, з іншого боку – в ньому вже давно немає того, що ще мало би бути. Часом ти хочеш знайти щось конкретне, але натрапляєш на щось цілком інше і припиняєш пошуки», – пояснює письменник.
Прохасько дивиться також на українців через призму улюбленої ботаніки: на полонині «зеленої України» зростають цілком різні види людей. Він пише:
«Ми дуже нагадуємо гірську полонину. Ми – це квіти на ній – кілька десятків різних видів, яким тут зручно, а також мільйони окремих квітів, рослин та зелені різного ґатунку».
Книга «У газетах цього не напишуть» Тараса Прохаська – це не аналіз політичної ситуації. Цей твір – це літературний пошук, спроба встановити діагноз, визначити, чим є Україна. Сьогодні образ хаосу в бесагах є постійно актуальний. Хаосу, котрий підсилюється неспокоєм, неспроможністю визначити свою мету і йти до неї.
Тарас Прохасько з певною дистанцією розповідає про Україну як про державу. Мабуть, тому, що, як сам стверджує, ставлення до країни залежить від особистісного досвіду українців. Двадцяти років державності не вистачило, аби ані попрощатися з минулим і радянськими спогадами, ані тішитися європейським стандартам, до яких, за словами Прохаська, не хочеться йти, бо вони таки далекі і чужі.
«Я розумію, що мені не вдалося написати про Україну так, щоб це було щось суто "українське". Те, про що я писав, може стосуватися також й інших місць. Я не відчуваю Україну як щось виняткове, це є мій світ і тому важко якусь подію називати суто "українською", для мене – це просто моє життя».
Натомість Прохасько-журналіст додатково переживає дилему: застерігати і критикувати, чи зосередитися на підтримці суспільства.
«Це одна з тих шизофренічних ситуацій, які переживають українські інтелектуали: зміцнювати дух і говорити, що все буде добре – ви є героями, чи радше схиляти до того, аби задуматися, чому склалася дана ситуація», – підсумовує Тарас.
Читаючи книгу, часто здається, що тексти були написані вчора або позавчора, зважаючи на сьогоднішні події на Майдані, в Криму та на сході України. Однак, Тарас Прохасько каже, що писав ці тексти для книги задовго до сьогоднішніх подій. При цьому наголошує – до того, що маємо зараз, вело все те, що вже було колись.
«Очевидно, що сьогодні я міг би написати щось нове. Українську ситуацію, суспільний досвід, політичні загравання і дилеми, які існують віками, події останніх місяців, можна тільки "висвітлювати та описувати". Все, що зі мною відбувалося в Україні і що я писав про неї ще до теперішніх подій, не надто відрізнялося від того, що маємо зараз. Я переконаний, що все, що було – продовжується, переходить у якусь іншу форму; ці теми постійно переплітаються між собою – часом драматично, часом трагічно, часом комічно чи ґротесково», – говорить український письменник.
Польський оглядач Роман Куркєвич так написав про книгу Тараса: «Прохасько майстерно, у чутливий, а не сентиментальний спосіб, інколи гнівний, але ніколи не ненависний, без національних забобонів, проте з великою любов'ю – провадить нас через язичницький, політичний, культурний, національний парк, що зветься Україна. Веде, показує, озирається, вказує стежки, остерігає перед бездоріжжям, представляє попутні шляхи, наголошуючи на неоднорідній свідомості українців. Він залишає питання, хоча здається, що він майже завжди знає відповідь. У цю подорож українською душею і думкою слід вирушити обов'язково. Бо Україна, якої немає, буде завжди».
Тарас Андрухович