Пане Яне, у книзі «Запах янгола» Ви описали історію кохання Яна Якуба та Юлії, мешканців Кракова, які через події військового стану на початку 80-х років мусили роз’їхатися по різних частинах світу, але в 90-і несподівано зустрілися в Сараєво під час війни на Балканах. Все виглядає доволі реалістично, але... кожному кроку героїв приглядаються янголи. А потім вже не тільки приглядаються, а й жваво з ними контактують. Чи Ви завжди вірили, що люди перебувають під опікою вищої сили?
- Янголи завжди були присутні у моєму дитинстві. Мене виховувала няня, яка була дуже віруючою людиною, і вона переказала мені віру в янголів. Потім у мене були моменти, коли я сумнівався і в релігії, і в Католицькій церкві. Але моя віра почала повертатися до мене після того, як Папою Римським обрано Кароля Войтилу, ще більше її зміцнили події кінця 80-их років у Східній Європі – маю на увазі падіння комунізму до відновлення незалежності багатьох країн. Тоді я повірив, що є якась сила, яка допомагає нам жити добре і робити цей світ кращим. Мабуть, перший раз я фізично відчув присутність янголів, коли стояв перед Великим каньйоном у Сполучених Штатах. Там я побачив ту красу, яка будить в людині покору, страх перед природою, перед величчю чогось незнаного. І там у мене виникла ідея написати цю книгу.
У Вашій книзі янголи супроводжують людей на кожному кроці, поряд з ними є свідками знаних нам подій: війни на Балканах, терактів 11 вересня, помаранчевої революції. Але не всі відчувають їх присутність. Контакт з вищою силою – це дар чи свідомий вибір людини впустити не тільки раціо до свого життя?
- Навіть дуже релігійні люди, які декларують свою приналежність до певної церкви, зараз часто зосереджуються на збиранні багатств, заспокоєнні своїх споживацьких потреб, а інформацію про якісь явища, які не вдається раціонально пояснити, сприймають як щось надумане та неважливе. Цікаво, що певні метафізичні та апокаліптичні мотиви намагається використати Голлівуд – фільми про кінець світу є тепер дуже модними. Сучасний світ забув також про роздуми над смертю. Ми бачимо її щодня на екрані телевізорів, але не думаємо про неї. Старість, смерть – на ці теми стало немовби соромно говорити у тих країнах, що належать до західної цивілізації.
Америка, Європа, Австралія, - дія у «Запаху янгола» розгортається на кількох континентах, де Ви самі колись були. У творі багато автобіографічних сюжетів?
www.facebook.com/Zapachaniola
- Це однак повість, а не моя автобіографія. Хоча, мені здається, так робить кожен письменник – включає в художній текст свої життєві історії. Думаю, не можна написати щось добре, якщо сам не побачив і не відчув певні речі. У «Запаху янгола» я багато пишу про Балкани, про Боснію. Я працював там у 90-і роки як журналіст, бачив зруйноване Сараєво, його мешканців у розпачі, молодих людей, які не відчувши підтримки з боку Європи почали шукати порятунок у так званих радикальних ісламських організаціях, і потім ставали смертниками під час терористичних атак. Я бував у Нью-Йорку і бачив наслідки атаки на Всесвітній торгівельний центр. Був також у Австралії, познайомився там з місценвими аборигенами. З однієї з них списаний персонаж книги – Белінда.
Багато письменників говорять, що увесь час хочуть написати книгу про щасливу любов, але кожного разу виходить історія ро нещасливу. У Вашому творі головні герої теж недовго тішаться щастям, ії розділяє смерть Юлії. Кінець у книги теж сумний – світ, який незважаючи на зусилля і янголів, і людей поринає у хаосі. Чому фінал такий песимістичний?
- Мені здавалося, якщо б я почав розвивати історію про щасливе кохання, то це було б банальним. Я хотів показати, що велика любов, навіть якщо вона закінчується у матеріальному світі, бо хтось помирає, може й далі тривати у світі метафізичному. Тоді у мене з’явилася ідея, що головна героїня Юлія переказує усі свої почуття та спогади іншій жінці, вже згаданій Белінді, аби вже вона могла бути поряд з головним героєм, Яном Якубом. Взагалі, джерелом натхнення при написанні «Запаху янгола» для мене був геніальний роман Михаїла Булгакова «Майстер та Маргарита»: там теж є вищі сили, які втручаються у життя людей, і теж кохання головних героїв триває понад їх земне життя.
Серед доволі екзотичних куточків світу, де розгортається дія повісті «Запах янгола», знайти можна й Україну. Головний герой Ян Якуб Лєрський відвідує місця, пов’язані з історією його родини на Західній Україні, працює спостерігачем на виборах під Мелітополем, бере участь у помаранчевій революції в Києві. Там, до речі, він також зустрічає янголів...
- Я вважаю, що помаранчева революція була дуже важливим епізодом для всього людства. Він показав світові, що існує така держава – Україна, що це ніяка не частина Росії. Що там живуть люди, які пишаються своєю країною, і що їм хочеться жити у демократії. І що у конфліктної ситуації може бути мирне, безкровне розв’язання. Мене трохи непокоїть, що українці забувають, скільки добрих та важливих подій відбулося тоді, восени 2004-го.
У Вашій книзі є янголи, є сили зла. Вони намагаються впливати на вчинки людей, часом не без результату. А де серед усього цього Бог? У чому його роль?
- Бог присутній у цій книзі. Головний герой Ян Якуб питає про Бога в архангела Гавриїла. Той відповідає, що Бог є, що він спостерігає за світом, є суддею над усіма. Проте не втручається у події, а лише переказує вісті через своїх посланців, янголів. І що він не може впливати на людей, чию сторону – добра чи зла – вони мають обрати. Натомість Бог любить цей матеріальний світ. Як сказав архангел, він нстільки полюбив матерію, своє творіння, що навіть непроти грати на біржі, щоб контролювати економічну ситуацію в світі. Але це, як ви розумієте, мій авторський жарт.
З нами був Ян Пєкло, автор книги «Запах янгола». Цього року її можна буде прочитати й українською мовою – переклад буде презентований на Всеукраїнському форумі видавців у Львові у вересні.
Олена Бабакова