Двоє польських мандрівників, понад 2 тисячі кілометрів схилами Карпат, 89 днів календарної зими, і чотири країни: Словаччина, Польща, Україна і Румунія — саме такими словами можна найкоротше описати вміст цієї передачі. А в ній ми розповімо про перший зимовий похід Карпатами, який торішньої зими здійснили двоє польських експедиторів — Вероніка Лукашевська та Славомір Саноцький із міста Ясла. Оскільки задуманий (і врешті-решт, здійснений) ними маршрут на карті мав форму дуги, експедиція отримала символічну назву «Арка Карпат. Зима 2017/18». Нам вони розповіли про будні цієї незвичайної експедиції...
Славомір Саноцький:
— Наша перша спільна мандрівка відбулася 2014 року. Ми тоді пройшли найдовший гірський маршрут Польщі — Головний бескидський шлях завдовжки у майже 500 кілометрів. Після того захотілося ще та більше. Це вдалося: влітку наступного року ми пройшли усі Карпати. Саме під час тієї експедиції і виникла ідея наступної. Зимові Карпати були як підвищення планки.
Мандрівники не зразу серйозно поставилися до цієї ідеї. Спочатку вона їм здавалася не цілком реальною, надто складною для здійснення та й ризикованою. Попри те — вона не відпускала, щоб, врешті-решт, перетворитися на проект Арка Карпат взимку...
— Ідея нашої експедиції була така — пройти Карпати під час календарною зими. Це обмеження часом було найбільш проблемним моментом. Отже торік зима тривала всього 89 днів. А в середньому літні експедиції проходять усі Карпати впродовж понад 90 днів. Таких експедицій було кільканадцять. Беручи до уваги наявну статистику, виникало запитання, чи це є можливим пройти Карпати взимку за такий короткий час. Тому плануючи похід, ми в першу чергу шукати таких рішень, які дозволять зекономити час.
Одним із них було розміщення на майбутньому маршруті так званих депозитів, тобто коробок з ліофілізованими (зневодненими або сушеними) продуктами та газовими балончиками, які потрібні для того, щоб заварити воду і приготувати їжу на газовій плитці.
Вероніка Лукашевська:
— У цих коробках був запас продуктів на 10-14 днів, і ми їх розмістили приблизно через кожних 200 кілометрів на запланованому маршруті походу. Частину цих коробок ми відправили поштою, а частину — на територію Румунії, ми завезли автомобілем і залишили у різних місцях, найчастіше це були малі крамнички в гірських селах неподалік нашого маршруту. Для цього нам треба було домовитися з продавцями, що виявилося доволі складним, адже ми не володіємо румунською. Але спрацював транслятор і роздруковані картки з перекладом нашого прохання на румунську.
Експедитори стартували 21 грудня — тобто першого дня календарної зими в Польщі. Почали з Братислави у Словаччині, далі шлях пролягав через Польщу, Україну, а завершився в місцевості Оршова на румунсько-сербському кордоні. 2200 кілометрів — саме стільки вони пройшли.
— У середньому, за планом, ми повинні були пройти 25 кілометрів щодня. Звісно ж, іноді ми проходили більше — 30, іноді менше — наприклад 8. У зв'язку з тим, що спочатку, в Словаччині, снігу майже не було, а в Польщі — він не був свіжим, ми зекономили дещо часу і в нас було його більше на українському і румунському напрямках, де погодні умови виявилися значно складнішими.
Ми йшли пішки, часто у снігоступах, були в нас і санчата. Ночували загалом у шатрі, хоч подеколи і в колибі чи мисливській вежі. Декілька разів, зокрема в Польщі, ми заночували в турбазі. Траплялося, що люди на запрошували до своїх домівок, пригощали чому ми були цьому дуже раді, оскільки тоді могли висушити одяг та спорядження. Ну і насамперед — поспілкуватися. Взагалі-то люди були суттєвою складовою цієї експедиції, бо вони в багато чому нам безкорисливо допомогли.
На запитання про найскладніші моменти зимової мандрівки, експедитори відповідають, що такі породжуються в голові. Звичайно, вони були ментально підготовленими до того, що криза так чи сяк прийде. Це сталося наприкінці експедиції, біля Брашова в Румунії, коли за ними були три чверті експедиції і в принципі вони були на останній прямій. Тимчасом насунувся холодний фронт із Сибіру, випало багато снігу і різко знизилася температура. Перед тим їм здавалося, що вони вже майже вдома.
— Щодо складних моментів, то їх справді було чимало. Для мене такими були саме різка зміна погодних умов, коли починає дути сильний вітер, навкруги заметіль, хуртовина, нічого не видно, а про правильність маршруту повідомляє лише GPS. Найбільше дошкуляє абсолютний брак відчуття безпеки. Сильно надокучив вітер, який зробив торішню зиму дуже вітряною. І це було протягом всієї нашої експедиції... Можна сказати, що нас гарно вивіяло.
Найнижчою була температура -30 уночі, доволі часто це було -12-15. Хоч якраз останню вважають непоганою і кажуть, що людський організм неймовірно швидко адаптується до низької температури. Значно неприємнішими була плюсова температура і вогкість, що її супроводжувала. Найгірше, кажуть, тоді, коли вдень +2, а після заходу сонця — -2. Тоді все, що є мокрим — одяг, наплечник, спальник — починає замерзати.
А що було найбільш несподіваним?
— Мабуть, тварини. Прийнято вважати, що звірята взимку сплять, тимчасом — не весь час. Вони іноді прокидаються, і тоді виходять поповнити запаси жиру, відтак знову засинають. Ми не знаємо, скільки є ведмедів в Україні, в Польщі їх приблизно 200, в Словаччині дещо більше. Ми часто зустрічали їхні сліди, — їх напрочуд багато, влітку їх же стільки не видно, проте взимку — все білим по білому. Особливо багато в Румунії, де ведмедів 6,5 тисячі. Знаючи про це нам нерідко ставало моторошно. Тому ніколи в наших наплечниках під час мандрівки горами не було м'яса, яке могло б звірину звабити.
Це — з одного боку. А з іншого, найгарнішою пригодою під час експедиції вважають історією з замерзлою пташкою — дроздом співочим, якого їм вдалося врятувати. А ще польські експедитори тепло згадують українців, з якими познайомилися під час мандрів українськими Карпатами.
Галя Леськів, диктори Лідія Іванюх і Наталія Бень