Більшість людей з нашого регіону Європи любить подорожувати на Захід, на Південь чи в екзотичні країни, і не так багато таких, як наприклад, швейцарський журналіст Пауль Флюкіґер, який, проживаючи у польській столиці, постійно здійснює подорожі до Білорусі, України, Молдови. Чому?
«Для мене це дуже цікаво не лише по роботі, а й приватно. Я не типовий турист, мене завжди цікавило, як у даній країні живуть люди, чим вони займаються, які в них проблеми, як можна у цих конкретних умовах заробляти гроші на життя, яка у них культура. Зізнаюся, що мене менше приваблює архітектура, пам’ятки, церкви чи замки.
Звичайно, на Заході краща інфраструктура, але і там, на Сході, я здебільшого готель замовляю через портал Booking.com. Я намагаюся більше подорожувати громадським транспортом, хоча дійсно, найвигідніше здійснювати такі переїзди у Німеччині і Швейцарії, дещо гірше – у Франції. Але, для мене це не проблема, коли я маю час, то подорожую у дещо гірших, може й не настільки зручних умовах, бо хочу відчути місцевий колорит, з кимось розговоритися, а це найкраще робити не в супершвидких потягах, а у дешевших електричках».
Журналіст Пауль у Білорусі
На Заході майже не відбувається змін, там все, біль-менш, стабільне, а на Сході Європи все швидко змінюється і можна за цим спостерігати, - чи не так?
«Так, на Заході, в принципі, є певні зміни, але вони не тільки в кращий бік, а й, може, радше в гірший бік. У Швейцарії, мені здається, стає гірше - трішки проблемніше, забагато пасажирів у потягах, менше, ніж колись чистоти. А на Сході дуже багато подій. Взяти, хоча б, Кишинів – місто, яке змінюється на очах. Або, наприклад, у Києві ціна за проїзд у метро зросла з 2,5 гривень до 5. Якщо Ти вперше у Києві, то Ти цього не помітиш, якщо ж бував раніше, то Ти це помічаєш. Якби десь у Німеччині чи у Швейцарії ціну за проїзд підняли на 100%, то це був би великий скандал. І саме такі життєві речі мене цікавлять».
Що можна сказати про готелі?
«У більшості місць з готелями стало набагато краще – і в Україні, і в Білорусі, і в Молдові. Всі готелі, які є на Booking.com, – прийнятні. Поліпшилася якість обслуговування, кухня стала кращою, все більше, так би мовити, індивідуальних, родинних готелів, арт-готелів чи просто цікавих об’єктів. Причому, це стосується і не зовсім туристичних, менших місцевостей, там теж можна легко знайти непогані готелі.
Колись у Мінську був такий досить совєцький готель «Октябрськ», майже такий собі музей, але потім його перебудували і назвали, здається, «Президентським». Тепер це п’ятизірковий дуже дорогий готель з басейном. Але, на мій погляд він не вартий такої ціни.
Взагалі іноземці дивуються, чому ціни на Сході Європи дуже високі. Майже немає нормальних, тризіркових готелів, вони з’являються, але досить повільно. Взагалі я помітив, що у Мінську чи Києві нові готелі будуються на час великих спортивних чи культурних подій: чемпіонатів з хокею чи футболу, або під Євробачення. Але добре, що українські власники готелів починають нарешті розуміти, що не кожний гість із Заходу потребує зупинятися у дуже дорогих готелях».
У країні, де тривають бойові дії, все ж таки, занадто мало туристів?
«У Києві трохи туристів є, дуже багато внутрішніх українських туристів, вони приїжджають бусиками, часто зі своїм харчуванням. Іноземний туризм, мабуть, найкраще розвивають ті, хто прибув в Україну на роботу радником, експертом чи працюватиме в якійсь міжнародній фірмі, - таких людей побільшало і у Києві, і в Кишиневі. Але справжніх туристів, які прибувають лише для екскурсій, я майже не помітив. Вони у більшості випадків відвідують Львів та Одесу. У Києві туристів менше, а у Харкові я взагалі їх не бачив».
А що треба було б змінити, аби туристи приїздили?
«Мені здається, український уряд для залучення туристів повинен подбати про збільшення реклами. Я сам особисто мушу час від часу комусь пояснювати, що війна триває на дуже віддаленому терені, де туристи майже не з’являються. Тепер ось також, коли їхав до Києва, знайомі зі Швейцарії питали: «так там же війна?», і я знову пояснював, що воєнні дії тривають за кілька сотень кілометрів далі від столиці; «так там же ж санкції», і я знову тлумачив, що санкції стосуються не України, а Росії, тобто іншої держави. Часто люди не знають цих речей, у них все перемішалося.
Пам’ятаю, під час Євробачення на Софійській площі була гарно зроблена туристична інсталяція, де показувалися фільми про українські регіони. Може купити, наприклад, 30 секунд часу і показувати на Бі-Бі-Сі рекламний ролик про Україну, так, як це роблять турки чи інші азійські країни?»
Їдучи потягом в Азербайджані Пауль Флюкіґер і сам став «туристичною атракцією»
Звичайно, що подібні відеоролики про Україну колись вже не раз показувалися на світових інформаційних каналах. Пауль Флюкіґер вважає, що сьогодні, насправді, чисто туристичне місто в Україні одне – Львів, а всі інші можуть розраховувати, як він каже, на нішевий туризм – це Харків, Дніпро, Одеса, Херсон, Чернігів, Запоріжжя. Можливостей таких багато:
«Наприклад, мандрівки Карпатами або лижний туризм в горах. Київ, наприклад, має величезний потенціал і туристи можуть відвідувати музичні події чи театральні фестивалі. Особливо це стосується молоді. У Європі існує мода на подорожі до Азії, бо там дуже дешево, і якщо вони подорожують аж до Азії, то так само успішно вони можуть приїжджати в Україну. В Азії ж також тривають якісь конфлікти, війни, але на цьому не сильно наголошують. Не дивлячись на те, що в Індії трапляються різні прикрості - преса часто пише про зґвалтування жінок - тим не менш, багато молодих людей із Заходу туди їдуть. Таких проблем в Україні немає».
Що допомагає західним туристам під час відвідин України?
«Напевно, дуже допоможе знання польської, української чи російської. Хоча моя сестра, яка за моєю рекомендацією відвідала Київ, і без знання слов’янської мови дала собі раду. У великих українських містах завжди буде поруч той, хто володіє англійською мовою.
До речі, останній раз, коли я був у Києві, то помітив, коли намагався щось владнати, переважно російською, то у більшості випадків люди мені пропонували перейти на англійську. Тобто співрозмовник чує мій акцент і переходить на мову міжнародного спілкування. Так що ситуація буде швидко змінюватися, вже багато українців подорожують по світі і вивчають мови, знають, яка ситуація в Європі, тобто мова стала більш доступною.
Та й сам приїжджий може легко пересуватися Києвом, в метро, наприклад, необхідна інформація є і кирилицею, і латинкою, тож можна легко їздити, дивитися на звичайних людей, спілкуватися і набиратися відчуття того, де Ти перебуваєш, чим живе ця країна.
І ще одна справа – в Україні радше немає терористичних актів, і коли я увечері гуляю київськими вулицями, то я почуваю себе майже як в Парижі, ой, точніше, гірше в Парижі, а краще у Києві».
Додам, що Пауль Флюкіґер справді дуже нетиповий турист. Фактично, подорожувати він почав задля того, щоб побувати, наприклад, в Македонії, аби послухати улюблених панків з Албанії, на білоруських «Басовищах». У Придністров’ї, де за швейцарцем бігали місцеві силовики, він, все ж таки, знайшов німецькомовний молодіжний рок-гурт і зробив репортаж про музикантів, заради яких і приїхав туди. Пауль їздить на концерти в Австрію та Сербію, особисто знає лідерів білоруських «рок-партизанів» чи українських «вевешників». Словом, є ще люди, без яких туристична галузь не пропаде у будь-якій країні, де відбуваються зміни.
В.П.