У центральних тижневиках, дві теми, які обговорюються скрізь. Перша - це роковини смоленської катастрофи.
10 квітня у Польщі відзначали другу річницю трагедії, в якій загинуло 96 осіб, а серед них президент Лех Качинський з дружиною, представники духовенства, політики, культури, словом представники польської еліти.
«Wprost», однак, зосередив свою увагу не так на політиках, як саме на людях, про яких в контексті цієї катастрофи говориться найменше, це члени екіпажу, службовці з Бюро охорони уряду. Їхні сім’ї вважають, що в державі непотрібно політизовано смоленську катастрофу. Що сварні навколо того, де, і які поставити пам’ятники - порушують спокій покійних. Родини загиблих мають жаль до влади, що навіть не пробувала перейняти слідства у справі катастрофи, «бракує відчуття, що зроблено все, аби справу вияснити і закінчити» - стверджують. Своєю чергою «Newsweek» описує справу смоленської катастрофи з перспективи дітей загиблих. Це і Барбара Новацька, донька депутатки Союзу лівих демократів Ізабелли Яруґи-Новацької, і Малґожата Вассерман донька депутата Права і справедливості Збіґнєва Вассермана, це Томаш Крупський та інші. Всі співрозмовники тижневика наголошують на тому, що й співрозмовники видання «Wprost»: катастрофу політизовано, а тимчасом, в обличчі смерті, жодні політичні поділи не повинні мати ніякого значення.
Інша тема, яка появляється в усіх тижневиках присвячена польській тенісистці Аґнєшці Радванській.
«Newsweek» наводить слова легенди польського тенісу Войцєха Фібака, який дуже позитивно оцінює Радванську називаючи її справжнім діамантом. Радванська працьовита, прагматична, інтелігентна і швидка – колись стане першою тенісисткою світу – говорить Фібак. Тижневик пише також про не прості стосунки в сім’ї Радванських, та інформує, що можливо незабаром Аґнєшка замінить Краків на Монте Карло. «Wprost» теж радіє перемогами польської спортсменки. Але звертає також увагу на її слабкість до фірмових речей.
«Polityka» поцікавилася полським театром. Справа в тому, що чиновники хотіли б зробити театр ринковим, артисти тимчасом протестують, бо на їхній погляд «театр не продукт, а глядач не клієнт».
Злосливі повторюють, що публічний театр від 1989 року залишається останнім нереформованим сектором польської економіки. Кожна з реформ радше консервувала систему, ніж її змінювала. А тимчасом система застаріла і неефективна. Більшість театрів у Польщі страждає від недостатнього фінансування, будинки аж просяться про ремонт, художній рівень спектаклів ледь задовільний а зарплати акторів надзвичайно мізерні.
Серед пропозицій чиновників є ліквідація посади директора і призначення менеджера, який зробить з театру прибуткову фірму. Тижневик наголошує, що в цій справі мають порозумітися всі сторони, не лише артисти і чиновники, але й глядачі. В іншому випадку, театрові, після довгих років комерціалізації, буде надзвичайно важко боротися про повернення довіри глядачів.
Л.І.