Заспокоюю – Погоня у чудовій пісні Вінценти Поля «У кривавому полі біле пташеня» надалі побіч Орла, але все ж таки встановлена з гербом України – це чергова єресь в очах нібито кресов’ян-«патріотів», вихованих на кремлівському рупорі – Спутніку. Для них всіляке співробітництво, також військове, про яке буде мова, з «бандерівцями» та «шаулісами» – це зрада інтересів Польщі. Тим більше, чим більше воно направлене проти домінанти Москви.
Поза сумнівом так є у випадку литовсько-польсько-української бригади, штаб-квартира якої розташована у Любліні. 22 лютого її відвідали – зразу після спільного вшанування 450 роковин підписання Люблінської унії 1569 року, що встановила польсько-литовську Річ Посполиту двох народів – президенти Польщі та Литви у товаристві президента України. Промовляючи до офіцерів та солдатів цієї виняткової частини, президент Республіки Польща підкреслив відому істину, яку, проте, не завжди використовують на практиці: «Всі ми знаємо одне: ми сильні тоді, коли ми разом, сильні тоді, коли між нами згода, коли між нами дружба і коли ми разом стаємо в один ряд. Тоді ми викликаємо повагу і набагато важче насмілитися на будь-який акт агресії проти нас».
Чи хтось про них знав...
Я в певному сенсі експерт у справі багатонаціональних частин з участю Польського війська, – адже в 2001–2003 роках я знімав документальні фільми про всі такого роду структури, що тоді існували: литовсько-польський батальйон, польсько-український батальйон, польсько-німецько-данський Північно-східний багатонаціональний корпус та польсько-чесько-словацьку бригаду. Переважна більшість земляків ні гадки не мала, що такі частини взагалі існують, може, окрім Щеціна, в якому поява в рамках Північно-східного корпусу німецьких солдатів та військової техніки маркованої чорним хрестом на початку спричинила серед жителів дещо нервозну атмосферу.
Під час навчань інколи було смішно – німецький генерал, який саме командував щецінським корпусом за принципом ротації вперся і, всупереч моїм сподіванням, що кожен говорить рідною мовою, не хотів сказати ні слова. Правда, що у всіх названих частинах обов’язковими були стандарти НАТО й англійська мова, але коли англійською користувалися деякі офіцери спільного польсько-литовського батальйону, під час монтажу я довго задумувався, що ж насправді сказав пан майор литовсько-натівським діалектом.
Військові утворення напоказ
У Топольчанах на Словаччині, відомих радше знаменитою пивоварнею, аніж розміщенням польсько-чесько-словацької бригади, я ненароком зламав секретні коди, якими оснащено всі приміщення військової частини. Об’єкт – натівський, отже, палити можна було лише назовні. Після паління, замість дзвонити у двері штабу, я за звичкою приклав до датчика картку співробтника телебачення TVP і... двері відчинилися! Коли на півгодини пізніше я показав чеському генералові, як магнітною карткою TVP відчиняю не лише кабінет командувача, але також кімнату шифранта, у нього мало не стався інфаркт. Опісля справа просто з’ясувалася – польське відомство оборони задля фіксації кодів найняло фірму, яка раніше робила це для TVP, а ця фірма не доклала зусиль, щоб придумати нові коди – мовляв, хто там перевірятиме в Топольчанах. Ну, на жаль, я, цілком несвідомо, – перевірив. Наша команда виїжджала багатшою на кілька діжечок знаменитого словацького пива – прояв подяки бідного генерала.
Тепер по-іншому
Все, що я написав, не налаштовує оптимістично до литовсько-польсько-української бригади, але військово-політичне становище, яке повністю змінилося після російської агресії на Україну, та концепція геополітики уряду Об’єднаної правиці дозволяють надіятися, що ця частина не буде пропагандистською іграшкою, як її попередники. Перш за все – одна зі сторін у стані війни з агресором, а в двох інших за кілька останніх років розміщено значні сили НАТО, зокрема американські. В цьому контексті участь у бригаді України, крім суто військового значення, має політичний вимір, і є чимось у роді коротшого шляху до структур НАТО, що досі послідовно блокували Німеччина, Франція та Нідерланди.
На цей аспект однозначно звернув увагу у Любліні президент Анджей Дуда: «А нині ведемо мову про співробітництво у цьому обсязі також з іншим великим сусідом – Україною, котрий має бажання членства у Північноатлантичному альянсі. (…) Завдяки цьому солдати з України можуть вдосконалювати знання натівських процедур і готуються до майбутньої служби в рамках НАТО, зміцнючи перспективу присутності України в цьому альянсі. (…) Це не так, що лише польські та литовські солдати пропонують щось українським солдатам. Ми всі знаємо, що від 2014 року Україна у складному становищі; частина України окупована Росією. Українські солдати насправді там борються, моють воєнний досвід і передають його нашим солдатам».
Реальна сила в бойовій готовності
Бригада отримала 2017 року ім’я Великого Гетьмана Литовського Костянтина Отрозького, що має також символічне значення, тому що цей великий вождь заслужений для Речі Посполитої у війнах з татарами та Москвою, а його найзнаменитішою перемогою була відома битва під Оршею 1514 року, в якій він, на чолі польсько-литовських військ, дощенту знищив москалів. Цей день білоруська опозиція відзначає як вияв незалежності від Москви, адже Орша – це нині місто в Білорусі, з його князів родом гетьман Острозький, меценат церкви св. Миколи у Вільнюсі, похоронений у відомій Києво-Печерській Лаврі, за яку змагаються нині московська церква та представники Автокефальної церкви України...
Все вказує на те, що розташована на нашому східному пограниччі могутня частина складена з трьох сусідних мирних держав – не пропагандистська іграшка, а реальна сила, здатна вступити в дію в обставинах загострення конфлікту в регіоні, внаслідок чергових агресивних дій Росії. ЛитПолУкрбриг нараховує 4500 солдатів. Командування бригади підлягає ротації, нині це завдання виконує полковник Дмитро Братішко з України.
Вигукування Москви, яке зростає, про небезпеку для неї внаслідок зміцнення військового потенціалу Польщі та її союзників на східному фланзі НАТО засвідчує, що ми обрали правильний шлях, отже, всупереч пропаганді, яку сіє V колона, – будьмо разом сильні.
Джерело: niezalezna.pl Автор: Єжи Любах/A.P.