«Не тільки росіяни визволяли»: це стаття з першої шпальти видання «Gazeta Wyborcza». Заступник голови Центру польсько-російського діалогу та порозуміння Лукаш Адамський ставить крапку в довгій дискусії про слова голови польського МСЗ Ґжеґожа Схетини з нагоди 70-ої річниці звільнення табору смерті Аушвіц-Біркенау.
Аналізуючи слова Ґжеґожа Схетини, Адамський пише, що Червона армія, звичайно, була багатонаціональною. Проте українці, за його словами, не в меншій мірі, ніж росіяни, мають право відчувати гордість за перемогу над фашизмом. До цього ж, сучасна Україна захищається перед російською агресією, а тому більшою мірою, ніж Росія, ця держава відповідає ідеалам антигітлерівської коаліції, адже не використовує війну як інструмент вирішення політичних суперечок.
«Саме російсько-українська війна, – пише Адамський, – поставила організаторів урочистостей перед дилемою: яким чином організувати події так, щоб не змінити їх ідеї, яка залишається незмінною десятиліттями: її сенс в заклику до боротьби за мир і запобіганню злочинів проти людства». Адамський пише: політична культура Європи після Другої світової війни спиралася на ідею – ніколи більше війни, проте зараз воюють один з одним онуки солдатів Червоної армії, які 70 років тому визволяли Аушвіц. «Була знайдена вдала формула: відмова від промов глав держав на користь виступів в’язнів табору», – читаємо у виданні. – «Безсумнівно, Владімір Путін затьмарив би собою всіх інших учасників заходів, у тому числі в’язнів і ветеранів, чим викликав би громадський протест. Саме тому організатори не висилали іменних запрошень, надавши кожній країні можливість вирішити, хто буде представляти її в Аушвіц».
На думку Адамського, у світі забувають про подвійну роль російського президента. З одного боку, він – лідер країни, яка перемогла фашизм, а з іншого – глава держави, яка напала на Україну і несе відповідальність за страждання людей у Донбасі та військові злочини – про це читаємо 27 січня в розлогому матеріалі на шпальтах видання «Gazeta Wyborcza».
Це ж видання пропонує увазі читача матеріал про польських учнів – «Сім годин домашньої роботи». Як читаємо, польські учні присвячують значно більше часу виконанню домашньої роботи, ніж у середньому це роблять школярі в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку – тобто найбільш розвинених економік світу. «Gazeta Wyborcza» посилається на дослідження, проведене в 38 країнах. Щоправда, полякам все ще далеко до молодих китайців, які в тиждень присвячують на виконання домашнього завдання цілих 14 годин. Але середнє число для школярів із розвинутих країн – це п’ять годин, у той час як у Польщі – сім.
Найменше – близько трьох годин на тиждень, – домашню «панщину» відробляють учні з Фінляндії та Південної Кореї – і як справедливо зауважує «Gazeta Wyborcza», система освіти в цих країнах вважається найефективнішою у світі.
Як виявляється, у Польщі самі вчителі мають все більше проблем із домашнім завданням: часто бракує часу на його перевірку. Але буває, що дітей навіть не запитують, чи були в них проблеми з завданням. Його задають тому, що призвичаїлися: мовляв, дитина повинна звикати до самостійної праці вдома, але не думають, що саме це завдання вносить у процес навчання.
І.І.