«Колишнього прем’єр-міністра України Миколу Азарова треба оголосити персоною нон-ґрата в Австрії та в країнах ЄС, і вислати в Україну, де він муситиме дочекатися закінчення слідства міжнародної комісії, що під егідою Ради Європи вивчить і оцінить злочини, вчинені очолюваним Азаровом урядом», - читаємо у понеділковому числі видання «Gazeta Wyborcza» і далі:
«Азаров несе відповідальність за застосування сили проти мирних демонстрацій на Майдані, за прийняття законів, що порушують громадянські права і свободи. Він називав протестувальників «екстремістами» й «терористами», дозволяв заарештовувати їх, викрадати з лікарень, піддавати тортурам. У політичній площині він відповідальний за смерть щонайменше шістьох учасників Євромайдану: тих, хто загинув на вулиці Грушевського від снайперських куль, і тих, кого закатували «невідомі». Україна - це не Білорусь. Віктор Янукович, його син, найближче оточення й олігархи в Європі почуваються як удома. І єдине, чого побоювалися би від ЄС і США, так це блокування їхніх банківських рахунків, люстрації майна й перевірки походження грошей для свого бізнесу. Ці санкції повинні набути чинності негайно, щоб Кремль не зміг переконати наляканого до смерті автократа й кількох яструбів із його оточення, аби ті потопили Майдан у крові. Європа, яка воліє гроші Азарова, а не пам’ять про Сергія Нігояна і його мрії, не заслуговує на щось прекрасне, вона показала б, що хвалені нею цінності - це порожні гасла», - наголошує публіцист Мирослав Чех у виданні «Gazeta Wyborcza».
«Це бунт молоді» стверджує у тижневику «wSieci» коментатор Ґжеґож Ґурни: «Ситуація в Україні розвивається дуже динамічно і постійно змінюється. Оглядачі один раз пишуть про тріумф опозиції, другий – про перемогу влади... У ситуації, яка нині склалася, шалька терезів повинна перехилитися в бік олігархічного проросійського клану, що, певно, володіє у цій грі всіма картами. Проте існує один чинник, який сприяє тому, що боротьба триває. Це розпач простих людей, які не хочуть жити у системі всезагальної корупції, явної брехні і хамської пропаганди дурості. Систему, яка склалася на Дніпром, можна назвати турбофеодалізмом. Молоде покоління українців, яке знає життя на Заході з власного досвіду, вже не хоче, щоб «власники країни» ставилися до них як до кріпаків. Це головне джерело бунту, який розлився поза столицю й охопив провінції». Читаємо у журналі «wSieci».
Газета «Rzeczpospolita» звертає увагу на «українських бійців слова», тобто на те, що однією з головних рушійних сил українського руху протесту з самого початку були журналісти незалежних мас-медіа. Автор наголошує, що саме вони діють на передовій, тому й стали ворогами влади. Згідно з шокуючими даними Національної спілки журналістів, з початку протестів постраждало 116 журналістів і з кожним днем це число зростає.
В.П.